Послуги адвоката в суді з ТОВ «Фінпром Маркет»

                                                                                                                  

16.05.2025 Справа № 756/4626/25

Справа № 756/4626/25

Провадження № 2/756/3561/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2025 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді — Тихої О.О.,

за участю секретаря судового засідання Косянчук Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (далі — ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ») звернулося до Оболонського районного суду м. Києва з вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (далі — ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів») та ОСОБА_1 укладено Договір позики № 75225616, згідно якого відповідач отримала кредит у сумі 4 970,00 грн.

ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» свої зобов`язання за договором виконало, разом з тим, відповідач у порушення умов договору свої зобов`язання належним чином не виконала, в результаті чого у останньої утворилась заборгованість за Договором позики № 75225616 від 17.06.2021 у сумі 10 993,08 грн., яка складається: з заборгованості за тілом кредиту у сумі 4 970,00 грн.; заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 6 023,08 грн.

21.12.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» укладено Договір факторингу № 2112, за умовами якого до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 . Договором позики № 75225616 від 17.06.2021.

31.03.2023 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» укладено Договір факторингу № 310323-ФК, за умовами якого до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 . Договором позики № 75225616 від 17.06.2021.

З урахуванням наведеного, позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за Договором позики № 75225616 від 17.06.2021, укладеним між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , в розмірі 10 993,08 грн.

Ухвалою суду від 10.04.2025 по справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, надіслала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позов підтримала, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, про час і місце судового розгляду повідомлений у встановленому законом порядку. Відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.

У зв`язку з неявкою у судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки, суд вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Враховуючи, що у судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до такого висновку.

17.06.2021 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладений Договір позики № 75225616, згідно з яким відповідач отримав кредит у сумі 4 970,00 грн. строком на 64 дні, тобто до 19.08.2021 зі сплатою базової відсоткової ставки — 1,6 % на день.

Вказаний договір укладений між сторонами в електронному вигляді та підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора tQ65InoEіO.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Електронний договір — домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частинами 12, 13 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно з приписами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».

Таким чином, підписання відповідачем договору шляхом зазначення одноразового ідентифікатора відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» виконало взяті на себе договірні зобов`язання у повному обсязі, надавши відповідачу кредит шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_2, відповідно до умов укладеного договору про надання споживчого кредиту, що підтверджується платіжним дорученням № c1383dda-06a6-4436-9939-2838bf848b12 від 17.06.2021, довідкою № КД-000017860/ТНПП від 13.03.2025, наданою ТОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС», а також випискою з банківської картки № НОМЕР_2 .

З листа АТ «Універсал Банк» № БТ/Е-3504 від 06.05.2025 вбачається, що банківська картка № НОМЕР_2 (№ НОМЕР_2 ) відкрита на ім`я ОСОБА_1 .

Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

21.12.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» укладено Договір факторингу № 2112, за умовами якого до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором позики № 75225616 від 17.06.2021, що підтверджується копією вказаного договору, а також реєстром прав вимог № 4 від 21.12.2021.

31.03.2023 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» укладено Договір факторингу № 310323-ФК, за умовами якого до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором позики № 75225616 від 17.06.2021, що підтверджується копією вказаного договору, а також реєстром боржників від 31.03.2023.

Вказані договори у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювалися та не визнавалися недійсним.

Відповідно до позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), а також від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 509, ч. 3 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості та виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно положень ст. 598, 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства — суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, — із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за Договором позики № 75225616 від 17.06.2021 становить 10 993,08 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у сумі 4 970,00 грн.; заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 6 023,08 грн.

Проте суд не може погодитися із порядком та вказаним розміром їх нарахування, з огляду на наступне.

Умовами Договору позики № 75225616 від 17.06.2021 між сторонами погоджено строк користування кредитом 64 дні.

У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Отже, нарахування відсотків за користування кредитними коштами після закінчення строку дії вищезазначеного договору є неприйнятним, а тому за весь період користування кредитними коштами, виданими за Договором позики № 75225616 від 17.06.2021, розмір відсотків за користування кредитом повинен становити 5 089,28 грн. = 4 970,00 грн.*1,60%*64 дні.

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за  Договором позики № 75225616 від 17.06.2021, укладеним ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , в розмірі 10 059,28 грн., яка складається з наступного: заборгованості за тілом кредиту у сумі 4 970,00 грн.; заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 5 089,28 грн.

За правилами статті 141 ЦПК України при розподілі судових витрат судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору у розмірі 2216,74 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи, представником позивача надано наступні докази: копію Договору про надання правничої допомоги № 01-11/24 від 01.11.2024; Витяг з Акту №7-П приймання передачі наданої правничої допомоги від 30.01.2025; Акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги та платіжну інструкцію кредитового переказу коштів № 579932570.1 від 30.01.2025.

Водночас за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. ч. 3, 5, 9 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 3, 5, 9 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року справі № 922/445/19, від 22 листопада 2019 року у справі № 910/906/18 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.

Зважаючи на викладене, ураховуючи складність та значення справи для сторін, обсяг проведеної роботи представником позивача, який підтверджений належними та допустимими доказами, а також ціну позову та розмір фактично задоволених вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3202,85 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 273, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з  ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за Договором позики № 75225616 від 17.06.2021, укладеним ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , в розмірі 10059 (десять тисяч п`ятдесят дев`ять) гривень 28 копійок; витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 216 (дві тисячі двісті шістнадцять) гривень 74 копійки; витрати на професійну правничу допомогу 3 202 (три тисячі двісті дві) гривні 85 копійок.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його складення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про сторони:

Позивач — Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», код ЄДРПОУ — 43311346, місцезнаходження: 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд. 9-А, офіс 204;

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП — НОМЕР_3 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя                                О.О. Тиха