Послуги адвоката в суді з ТОВ «Дебт форс»

                                                                                                                             

Справа №752/11814/24

Провадження №2/752/1441/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2025 року                                                         м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кордюкової Ж.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» звернулося до Голосіївського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 23.09.2008 між ОСОБА_1 та ВАТ Банк «Демарк» був укладений кредитний договір №68-051, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 30000 доларів США зі сплатою 20% річних.

11.10.2012 рішенням Голосіївського районного суду міста Києва по справі №2-1513/12 стягнуто з ОСОБА_1 43177, 68 доларів США та 83489, 79 грн. заборгованості за кредитним договором, а також 2823 грн. судового збору.

05.10.2020 ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва по справі №2-1513/12 замінено стягувача на ТОВ «Вердикт Капітал».

07.03.2024 ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва по справі №2-1513/12 замінено стягувача на ТОВ «Дебт Форс».

Таким чином, ТОВ «Дебт Форс» наділено правом грошової вимоги до відповідача.

У зв`язку з тим, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11.10.2012 по справі №2-1513/12 не виконується, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1061, 10 доларів США, у розмірі 2051, 79 грн., та інфляційні втрати у розмірі 6731, 38 грн.

Просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» 3% річних та інфляційні втрати у розмірі 1061, 10 доларів США (що за курсом НБУ на дату подачі позову складає 42092, 56 грн) та 8783, 17 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 13000 грн. та судовий збір.

26.06.2024 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та витребувано докази.

22.07.2024 відповідач подала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти задоволення позовних вимог. Зазначила, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11.12.2012 у справі №22-17107-2012 змінено вказане рішення Голосіївського районного суду від 11.10.2012 в частині зменшення процентів до 13117, 68 доларів США.

Відповідно до листів Голосіївського районного суду міста Києва від 07.02.2013 було видано три виконавчих листа (про стягнення заборгованості за кредитом, стягнення пені та штрафів у розмірі 83489, 79 грн. та судовий збір), потім видано четвертий виконавчий лист про стягнення судового збору у розмірі 834, 89 грн.

На підставі виконавчих листів були відкриті чотири виконавчі провадження НОМЕР_2 — завершене; № НОМЕР_3 — завершене; НОМЕР_4 — завершене; № НОМЕР_5 — відкрито, стягувач ТОВ «Вердикт Капітал».

Пред`явлення вимог зі сплином передбаченого законом строку свідчить про наявність ознак прострочення кредитора і у межах виконавчого провадження, тож, у випадку не пред`явлення виконавчих листів, які видані Голосіївським районним судом міста Києва ще 10 років тому і прострочені вже протягом 8 років, не вбачається за можливе застосування положень ст. 625 ЦК України, оскільки у такому випадку наявне прострочення кредитора, якому раніше реалізація його прав з тих чи інших причин була не потрібна (неактуальна).

Позивач неправомірно заявив вимогу про стягнення 1 061,38 доларів США у якості 3% на підставі ст. 625 ЦК України за наслідком прострочення зобов?язання, яке виникло за рішенням суду, оскільки вимогу про стягнення за таким рішенням ні позивач, ні попередні кредитори не пред`являли вже більше ніж восьми років.

Зазначила, що у разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти виражені у валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції не можуть бути застосовані.

Зазначила, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності.

Також зазначила, що з огляду на те, що в країні ведений воєнний стан, відповідальність за порушення грошового зобов`язання, визначеного ст. 625 ЦК України не може бути застосована.

01.08.2024 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Зазначив, що відповідачем не заперечується те, що рішення суду залишається невиконаним, тому у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року № 916/190/18 (провадження № 12-302гc18) зазначено, що чинне законодавство не пов?язує припинення зобов?язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов?язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою.

Тобто, із врахуванням того, що рішення суду у справі №2-1513/12 не виконане, виконавчий документ не визнавався таким, що не підлягає виконанню, існують всі правові підстави для захисту прав кредитора та задоволення позовних вимог.

Строк пред?явлення виконавчого листа до виконання стосуються примусового виконання рішення у справі № 2-1513/12, проте, пропуск такого строку не дає підстав вважати, що борг відсутній.

Також зазначив, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання кредитор набуває право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за весь час прострочення, тобто таке простроченням є триваючим правопорушення, тому право подати позов до суду про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за кожен місяць виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення, а тому строк позовної давності не пропущений.

Дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступне.

23.09.2008 між ОСОБА_1 та ВАТ Банк «Демарк» був укладений кредитний договір №68-051, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 30000 доларів США зі сплатою 20% річних.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11.10.2012 по справі №2-1513/12 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк «Демарк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 30000 доларів США та по нарахованим відсоткам в розмірі 13737,68 доларів США, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк «Демарк» судовий збір в розмірі 2823 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11.12.2012 по справі №22-17107/2012 р. скасовано рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11.10.2012 в частині відмови у задоволені позову про стягнення пені та штрафу та ухвалено нове, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк «Демарк» пеню по тілу кредиту в сумі 37142,31 грн., пеню по відсоткам у розмірі 14247,48 грн. і штраф в сумі 32100 грн., а всього 83483,79 грн.

Змінено рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк «Демарк» нарахованих відсотків, зменшивши суму з 13737, 68 доларів США до 13177,68 доларів США.

07.02.2013 Голосіївським районним судом міста Києва видано виконавчий лист №2-1513/12 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк «Демарк» пеню по тілу кредиту в сумі 37142, 31 грн., пеню по відсоткам у розмірі 14247, 48 грн. і штраф в сумі 32100 грн., а всього 83489, 79 грн.

Додатковим рішенням Апеляційного суду міста Києва від 10.09.2013 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк «Демарк» судовий збір в розмірі 834, 89 грн.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 05.10.2020 по справі №2-1513/12 замінено стягувача у виконавчому листі №2-1513/12 виданого Голосіївським районним судом м. Києва на виконання рішень: Голосіївського районного суду міста Києва від 11.10.2012, Апеляційного суду міста Києва від 11.12.2012, додаткового рішення Апеляційного суду міста Києва від 10.09.2013 Публічне акціонерне товариство «Банк «Демарк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал».

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 07.03.2024 по справі №2-1513/12 замінено стягувача Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» у виконавчому провадженні.

Відповідно до змісту вищезазначеної ухвали 10 березня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Кампсіс Фінанс» було укладено Договір № 10-03/23 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ « Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Кампсіс Фінанс», а ТОВ «Кампсіс Фінанс» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Кредитним договором № 68-051.

Згідно витягу з реєстру боржників до Договору №10-03/23 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги від 10 березня 2023 року вбачається, що право вимоги за Кредитним договором 68-051 перейшло до ТОВ «Кампсіс Фінанс».

16 травня 2023 року між ТОВ «Кампсіс Фінанс» та ТОВ «Дебт Форс» було укладено Договір № 16-05/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Кампсіс Фінанс» відступило ТОВ «Дебт Форс», а ТОВ «Дебт Форс» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Кредитним договором № 68-051.

Згідно витягу з реєстру боржників до Договору №16-05/23 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги від 16 травня 2023 року вбачається, що право вимоги за Кредитним договором №68-051перейшло до ТОВ «Дебт Форс».

Відповідно до листів Голосіївського районного суду міста Києва від 07.02.2013 та 18.10.2013 на виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11.10.2012 та ухвали Апеляційного суду міста Києві від 11.12.2012 Голосіївським районним судом міста Києва було видано три виконавчі листи, та 18.10.2013 було видано виконавчий лист на виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11.10.2012, ухвали Апеляційного суду міста Києві від 11.12.2012 та додаткового рішення Апеляційного суду міста Києві від 10.09.2013 Голосіївським районним судом м. Києва.

Відповідно до інформації про виконавче провадження НОМЕР_5 від 16.07.2024 приватним виконавцем Кошарським О.В. 31.10.2022 відкрито виконавче провадження НОМЕР_5 щодо примусового виконання виконавчого листа №2-1513/12 від 07.02.2013 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк «Демарк» пені по тілу кредиту в сумі 37142, 31 грн., пені по відсоткам у розмірі 14247, 48 грн. і штрафу в сумі 32100 грн., а всього 83489, 79 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тому, факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором №68-051 від 23.09.2008 та суму заборгованості відповідача за цим договором встановлено рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11.10.2012 по справі №2-1513/12 та рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11.12.2012, а тому не підлягає повторному доказуванню при розгляді зазначеної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

За приписами ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

У постанові Верховного Суду від 04.12.2018, справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Верховний Суд у постанові від 14.06.2023 у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управлений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України, у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

За змістом ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Враховуючи наведене, три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого є, зокрема нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.

В постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічна правова позиція підтверджується висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18.

Судом встановлено, що ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 07.03.2024 по справі №2-1513/12 замінено стягувача Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» у виконавчому провадженні.

Відповідно до змісту вищезазначеної ухвали 10 березня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Кампсіс Фінанс» було укладено Договір № 10-03/23 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Кампсіс Фінанс», а ТОВ «Кампсіс Фінанс» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за кредитним договором № 68-051.

Згідно витягу з реєстру боржників до Договору №10-03/23 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги від 10 березня 2023 року вбачається, що право вимоги за кредитним договором 68-051 перейшло до ТОВ «Кампсіс Фінанс».

16 травня 2023 року між ТОВ «Кампсіс Фінанс» та ТОВ «Дебт Форс» було укладено договір № 16-05/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Кампсіс Фінанс» відступило ТОВ «Дебт Форс», а ТОВ «Дебт Форс» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за кредитним договором № 68-051.

Згідно витягу з реєстру боржників до Договору №16-05/23 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги від 16 травня 2023 року вбачається, що право вимоги за кредитним договором №68-051 перейшло до ТОВ «Дебт Форс».

Таким чином до позивача 16.05.2023 перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №68-051.

Доказів, що ТОВ «Дебт Форс» отримало право вимоги в розмірі інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Кампсіс Фінанс» до 16.05.2023, матеріали справи не містять.

Отже, всі нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, здійснених фактором, до моменту набуття права вимоги (16.05.2023) є неправомірними, адже такі компенсаційні нарахуванням можуть бути нараховані фактором виключно після отримання права вимоги за зобов`язанням.

На підставі вищевикладеного позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування строків давності у цій справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В силу ч. 1, 5 ст. 261, ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

02.04.2020 набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положения» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану

Зазначене дає підстави для висновку, що строк позовної давності за позовними вимогами позивача не пропущений, оскільки на час подання позовної заяви у травні 2024 року, такий строк був продовжений, а потім зупинений вищевказаними нормами законодавства, а тому доводи відповідача в цій частині є незмістовними та такими, що не заслуговують на увагу.

Також суд звертає увагу, що у пункті 11 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 №14 роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

З огляду на те, що суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості до отримання права вимоги за зобов`язанням, підстави для застосування положень частини четвертої статті 267 ЦК України відсутні.

оскільки у задоволенні позовних вимог було відмовлено

Згідно зі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати не відшкодовуються, оскільки у задоволенні позовних вимоги відмовлено у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд, —

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», місцезнаходження: м. Київ, Харківське шосе, буд. 201/203, літ 2А, оф. 602, код ЄДРПОУ 43577608.

Відповідач:  ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Рішення складене 11.04.2025.

Суддя                                                                 Ж. І. Кордюкова